Щороку 21 лютого починаючи з 2000 року увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови, або Міжнародний день материнської мови (англ. International Mother Language Day).
Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
Історія цієї дати має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників, переважно студентів, які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні рідної - бенгальської - мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із шести тисяч мов, які нині існують, близько половини знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиліття. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги для людства.
Українська поетеса Ліна Костенко влучно зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову». Знати, берегти рідну мову – обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.
В історії української мови були доволі складні часи – її забороняли, викорінювали з побуту, культурного та політичного життя. Втім, попри всі складнощі, український народ зміг зберегти свою квітучу мову, якою нині розмовляють понад 45 мільйонів людей по всьому світу.