29 вересня – День пам'яті трагедії Бабиного Яру

29 вересня – річниця від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 року). Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 тисяч цивільних громадян – як дорослих, так і дітей та людей старшого віку, військовополонених.

Назва цієї місцини на тодішніх околицях Києва стала узагальненою, увійшла без перекладу в усі мови світу, як символ кривавого злочину нацистського режиму, який перекреслив усі тогочасні моральні ідеали європейської цивілізації і всі досягнення європейського гуманізму.

Масові розстріли у Бабиному Яру та Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.

Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами за етнічною ознакою - євреїв та ромів, мирного населення і радянських військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, психічно хворих, «саботажників» і порушників комендантської години та тих, хто чимось не догодив владі «вищої раси», яка будувала свій «арійський мир».

У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

Те, що відбулося, увійшло в історію як одна з наймасовіших акцій знищення мирного населення в ході Другої світової війни. Масові розстріли євреїв відбувалися і в інших містах України, але саме Бабин Яр назавжди став символом катастрофи на пострадянському просторі.

Трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам’ять про них. Залишаючи Київ, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Навіть вони розуміли, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара.

Пам’ять про трагедію намагалася знищити і радянська влада. Керівництво СРСР десятиліттями не наважувалося назвати знищення євреїв тим, чим воно було насправді – геноцидом Жертв злочинів нацистів називали «радянськими громадянами», «мирним населенням», уникаючи розмов про те, що переважна більшість розстріляних в Бабиному Яру були євреями. Про те, що їх єдина провина перед нацистами полягала в належності до єврейського народу. Впродовж 1960-х ‑ 1980-х років євреям було заборонено збиратися в Бабиному Яру для вшанування загиблих рідних і близьких, друзів і співвітчизників. Проте він продовжував лишатися місцем пам’яті, яке також стало й символом непокори та виявом дисидентства.

На жаль, сьогодні ми стаємо свідками не менш кривавих подій, що знову розгортаються на території нашої держави. росія безжально винищує цивільне населення нашої країни, зухвало порушуючи права людини, закони ведення війни, норми міжнародного права. У розумінні країни-агресора бути українцем – найтяжча провина, підтримувати Україну – бути ворогом «руского мира». Через те з’явилися на тілі нашої Батьківщини болючі рани: Буча, Ірпінь, Бородянка, Ізюм, Маріуполь... Віримо, що ті, хто вчинив ці злочини, так само, як і нацисти 76 років тому, будуть справедливо покарані…